Було видно, що Полковник якщо не очікував, то хоча б підозрював, що в нього будуть «гості».
- Ім’я та прізвище? – спокійно запитав він і пішов до картотеки.
- Не думаю, що ви знайдете його в своїх записах, - спокійно відповіла Натка. У всякому разі, я на це сподіваюсь, - додала вона подумки.
- Мене звати Ната Ворона, - представилась вона. На цих словах Полковник нахмурився.
- Хіба ви не маєте бути в Англії?
- Ні, я їздила туди на наукову практику, просто трохи затрималась, - здивовано відповіла дівчина.
- Хм. До нас прийшла дещо інакша інформація. Ви ніби то виїхали туди на ПМП.
- А, то в посольстві дещо наплутали. Через цю плутанину я і затрималась там.
- Зрозуміло, - зітхнув Полковник, - Тому вас ніхто і не намагався знайти, ви ж ніби не були пов’язані з дослідами. Хоча ми і збирались перевірити, чи нічого ви не знаєте, та все ж, це не видавалось дуже важливим. А дарма, дарма… Кажете, доктор Штомін – ваш друг?
- Так. Дуже близький. Тому я хочу знати, що з ним.
- А я хочу знати інше. Яким чином і коли ви оволоділи Словом?
Ната уважно подивилась на Полковника. Юнак, який привів її, стояв позаду неї і не менш уважно слухав.
Що ж, все розповідати не буду, але брехати теж не годиться. Люди вони ніби адекватні, і вбивати мене не збираються. Ризикну.
- Я була першою, хто ним оволодів. – спокійно сказала дівчина. Юнак закашлявся, а Полковник пронизав її таким поглядом, що їй аж дух перехопило. Але витримка в нього була ще та, більше нічого не виказувало в ньому ні здивування, ні інших емоцій.
- Про це, будь ласка, детальніше. І присядьте, не бійтеся.
Ната сіла на стілець перед столом, юнак лишився стояти позаду, а Полковник сів навпроти неї, періодично беручи до рук і перекладаючи з місця на місце різні папери.
- Ми познайомились на одній конференції,  десь рік тому. Він тоді ще тільки розробляв свою теорію, і ще не мав підтверджень, що вона вірна. Мене зацікавила не стільки теорія, скільки він сам – спілкуватись з ним було великим задоволенням, я дізналась багато нового та цікавого. Напевно, що і йому було досить цікаво зі мною спілкуватись, ми часто зустрічались як на різних конференціях, так і поза ними, і обговорювали новітні дослідження, різні теорії, навіть створили свою філософську концепцію, яку, щоправда, досі не розробили до кінця. Так сталось, що я почала знімати в нього кімнату. Я часто їздила в різні країни, і не сильно заважала. Одного разу він подзвонив мені в такому стані, неначе був на межі нервового зриву. Попросив приїхати додому. Я одразу ж приїхала, і він показав мені матеріали своїх досліджень. Тремтячим голосом Слава розповідав мені про те, що можна робити за допомогою Слова. Багато чого я не зрозуміла, але мені в очі потрапив цікавий набір слів. Щось ніби смикнуло мене, і я прочитала перше слово вголос.  Стілець, який стояв біля мене, негайно зник. Ми зі Славою не повірили своїм очам. Я згадала, про що він мені розповідав, і зрозуміла, ЩО я зробила. Недовго думаючи, я прочитала інше слово. Стілець став на місце. Я ніби відчувала його всередині себе, і в той же час абсолютно його не відчувала. Це були надзвичайно дивні відчуття. Слава дивився на мене і не вірив своїм очам. Ми одразу ж вирішили, що не варто нікому казати про мене. Тому що я не хотіла змінювати своє життя, а якби хтось дізнався, то це неодмінно сталось би. Інколи я тренувалась, і Слава допомагав мені вчитись керувати Словом. Та дуже швидко проект засекретили, і я розуміла, чому. Можливості тих, хто володів Словом, були дуже специфічні, і використовувати їх можна було по-різному. Я старалась бути дуже обережною з цим, і користувалась ним дуже рідко, просто щоб тримати форму. На аналізаторі мене ніхто не перевіряв, та воно і на краще.  Ось така історія.
Це якщо опустити масу важливих деталей, - подумки додала Ната, - наприклад, про купу експериментів, даних про які не має ніхто, окрім мене. 
- Он воно як… І тепер ви шукаєте доктора Штоміна. Для чого? Може, його забрали задля його ж безпеки.
- Думаю, тоді б я знала хоч щось про те, що він кудись зникне. А не зустріла вдома пусту квартиру та пральню на місці лабораторії без жодного натяку на те, чи він взагалі живий.

Горизонт 9 - Житлові приміщення -> Горизонт 9 - Кабінет полковника

Антарі увійшов до кабінету. Завдання виконано. Він відсунув стільця та сів коло столу, закинувши ноги на інший стілець.
Хлопчик у неї на слові. Готові випускати його по команді. Я прикрию. Але переконувати дванадцятирічну дитину в тому, що ви - не злий бабай будете самі. Хіба що Ната вам допоможе і використає жіночий шарм. - Антарі посміхнувся.
Врешті-решт, не так багато людей володіють словом. Повинен же цей статус приносити якесь задоволення.
Полковник подивився на бійця. Відставити вимахуватись.
Ага, вже! - Є відставити вимахуватись! Накажете ще й ноги зі стільця прибрати?
Полковник похитав головою. - Дитсадок. Як завжди. - Він встав та підійшов до вікна. Повернувшись до нього спиною, він сказав: Випускайте вже.

- Аааааа! Могли б льоду дати. Але ж ні, буде гуля через вас.
Я потряс головою, яка від цього не стала боліти менше. Роззирнувся навоколо, якесь незнайоме місце, кабінет чи що. За мною стоять ті двоє зі школи, а біля вікна незнайомий дядько, судячи по формі, полковник.
- Доречі, де я? Ви не думали, що директор буде кричати і т.д.? І доречі, хто ви такі і якого чорта? Де тут вихід? Поясніть якого милого я був взятий на слово і звідки ви вмієте ним користуватись! І звідки ви знаєте доктора?
І взагалі, я їсти хочу!

Отредактировано Белка (2012-06-25 23:32:15)

Ого , я бачу що сам цього зробити не зможу! а інформації у них більше тай ще цілий підрозділ людей які володіють словом . вибору я не маю вони мене не відпустять  коли знають що я знаю! і мені від них буде пуступати допомога і захист ( це не погоно) !

які наші подальші дії і місії командире ( я гадаю він представиться )
А вас як звати люди які крадуть дітей ?
Я досі хочу їсти доречі , і ви дасте дитині <з підрозділу померти а ?
Я хочу дізнатись чи цей підрозділ якось порушує мою свободу ?
Ви пренесете мені льоду чи може стільця хочаб ?
А і доречі полковник вибачаюсь за свою нахабність.

Отредактировано Белка (2012-06-26 01:13:39)